Олег Каданов

Музикант

Його творча частина душі завмерла, щоб вивільнити частину доброчинну. Коли треба допомагати, творчість може зачекати. Він все рідше виходить на сцену і все частіше їде на передову. Його гонорари змінились на донати. «Ми вже не будемо такими, як були до лютого».

Олег Каданов, музикант, поет і волонтер. Він народився в Івано-Франківську, а проживає у Харкові. Олег — екслідер «Оркестру Че», учасник «Мантри Керуака», «Лінії Маннергейма» та віртуальних «Жовте хворе людське обличчя». Колись він їздив з концертами, а тепер закриває потреби військових навіть на здавалося б шалені суми.

Його волонтерська історія розпочалася в 2014 році, коли бойові дії велися на сході України, а забезпечення української армії було на нулі:

— Мені написали друзі дитинства з Івано-Франківська про те, що вони перебувають в Торецьку. Спитали чи можна дістати прилад нічного бачення, форму, берці. Я заморочився і через знайомих дістав усе. Привіз. Так і почалося, — розповідає Олег.

Спочатку всі потреби закривали волонтери. Поступово забезпечення армії зростало, волонтерство згорталось. Та Олег Каданов продовжував їздити на фронт, але вже більше в якості артиста, з концертами, для підтримки бойового духу. В цей час писав музику, пісні… А потім почалось повномасштабне вторгнення росії в Україну:

— 24 лютого було страшно і не зрозуміло, — пригадує Олег. — Була велика кількість повітряних тривог. Постійно бігали в сховище. В голові — хаос. Відчуття війни висіло в повітрі. Ввечері зідзвонились з друзями, вирішили зібратися і їхати в штаб ТРО. Там сказали, що потрібні генератори. Я зробив допис у соцмережах — почали збір. Потім з Нацгвардії попросили тепловізор і ми ці 70 тисяч за пару годин зібрали.

Запити, як від військових. так від цивільних зростали. Тож команда, з якою працював Олег вирішила розділити обов’язки. Олег займався потребами військових, а друзі взяли на себе цивільних. 

Можливість виїхати з Харкова у Олега була, а от бажання не було:

— Я морально не зміг би. Є великий фронт робіт, який ми закривали. У нас все виходило. Навіть, коли в березні очікували хімічну атаку, ми закупили в Полтавській області протигази і роздавали їх, а виїжджати не збиралися. 

Фонд Олега Каданова назвали “Культурний шок”, оскільки в ньому зібралися творчі люди, і вони роблять неймовірні речі. Купують авто, дрони, антидронові прилади — всього й не перерахуєш. 

Чоловік зізнається, що зараз його творча натура заснула, завмерла, натомість працює раціональна частина мозку, адже тепер актуально це:

— Я на своєму місці. Роблю те, що можу. В мене поламані пальці, нульовий зір і я не вмію стріляти. А як волонтер я можу багато зробити. Люди, які працюють на перемогу підзаряджають один одного.

Олег вважає, що в Україні відбуваються незворотні зміни. В колись російськомовному Харкові це помітно дуже яскраво:

— Українська мова стала маркером для ідентифікації свій — чужий. Ми вже не будемо такими, як були до лютого — ми розуміємо хто ми і за що ми боремося.

В одному з віршів Олег Каданов написав: “Я батарейка, що працює навіть з мінусовим зарядом”. Здається, це точнісінько про його стан зараз. Навіть попри шалену втому він робить все для перемоги України.